веб-сайт Каплиці на Галицькому гостинці

Вхід на сайт

Навігація по сайту
Опитування на сайті

ТАК!
НІ!


Найцікавіші новини

Наш Банер

веб-сайт каплиці на Галицькому гостинці

 

 


Наші друзі
Церква.info: офіційний веб-сатй УПЦ КП

 

 

bogoslov.cv.ua

 

храм успіння Пресвятої Богородиці м. Чернівці

 

cerkva-snt.at.ua

 

cerkva.te.ua

 

Православ’я на Прикарпатті

 

 

 

На сайті встановлена система Orphus. Якщо ви помітите помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

 

 

 


Архів новин
Март 2017 (1)
Февраль 2017 (1)
Август 2016 (2)
Июль 2015 (4)
Август 2014 (1)
Март 2014 (1)

 

"Темна каплиця" » Історія каплиці » РАДІСТЬ ПРОЗРІННЯ
РАДІСТЬ ПРОЗРІННЯ Історія каплиці
РАДІСТЬ ПРОЗРІННЯ

Слово автора до читача легенди!

На мальовничому Покутті, при Галицькому гостинці на славу Покрову Божої Матері стоїть капличка з цінною назвою "Темна". А називають її так тому, що в навколишніх селах побутує легенда, що її збудував темний хлопчик-сирота. Збудувавши святиню, тут же прозрів.
До цієї каплички люди йдуть здалека і зблизька, в святкові і будні дні, несучи свої тривоги, жалі, болі, розпачі, леліючи в серці надію, що їх Пречиста вислухає, допоможе, порадить, вилікує, втре сльози, з'єднавши їх через молитву з своїм Сином, а нашим Спасителем Ісусом...
Мені дорога до цієї каплички простелилась барвистим рушничком покутської осені на Покрову 1999 року.
Під час молитви в цій капличці в душу вливався такий блаженний спокій, що ніяк не хотілося розлучатися з цим святим місцем. Здавалось, ця капличка стоїть між небом і землею, а тіло втратило вагу. Це відчуття ще довго супроводжувало мене.
В моїй уяві чітко вимальовувався образ сліпого хлопчика-різьбяра з його тривогами, вірою, старанною працею на славу Божу. Писалась легенда так легко, ніби невидима Божа сила водила моєю рукою. Хто побуває в цій капличці, то сам переконається, що з цього місця молитва доходить до Господа.
І отримуючи в капличці та на цьому святому місці духовне і тілесне зцілення, парафіяни села Задубрівців і навколишніх сіл вирішили на свої пожертви збудувати нову, значно вмістимішу каплицю, яку освятили у серпні місяці 2007 року
Пречиста Діво Маріє, складаємо Тобі щиру подяку за Твоє покроветельство і заступництво перед Твоїм Сином, а нашим Спасителем Ісусом
Нехай ваша молитва, дорогі читачі, доходить до Господа повсякчас, де б ви не молились.
Благослови, Боже, храм наших душ.

Юлія Долінська


РАДІСТЬ ПРОЗРІННЯ

Покуття... пишні села і міста.
Краса чарує всім серця і очі.
В людей у душах щирість, простота,
А руки їхні вмілі і робочі.
Уміють люди жити в чистоті,
Життю радіти і пісні співати,
Молитись скрізь, де є місця святі,
Церкви й каплички Богу будувати.
Квітує край Покутський, як весна.
Молитва їхня, значить, не даремна.
Чому ж капличка, здавна помічна,
Покрову Діви дивно зветься: "Темна?"
Покуття в праці радісно жило,
Пісні народні юнь уся співала.
В зимі, як кучугури скрізь мело,
То молодь витинанки витинала.
Світлиці витинанками вберуть:
Між образами, сволоки, зеркала.
Снують, прядуть, нитки мотають, тчуть,
А вечорниця парубків скликала.
Прийдуть дівчата, наче ластівки.
Тчуть рушники, намітки і щебечуть.
Про кого хоч співають залюбки:
І про свекруху, свекра і про тещу.
Тут сміх і гріх, бо різні є слова.
Пісні сумні, розумні є й веселі.
Все старовинне в пісні ожива
І веселить усіх людей в оселі.
У коляду Ісуса-немовля
Всі славили від хати і до хати.
Морозний вітер обвівав поля,
Та він не міг нікого залякати.
Йдуть Меланки, за нею сіячі,
А там щедрівка і йорданські води.
Пісні лунали вдень і уночі.
В хатах сидіти не було тут моди.

Під весну всі писали писанки,
Мальованки барвисті малювали.
Верітки ткали, пишні рушники
І сорочки дівчата вишивали.
Як прийде літо, білять полотно.
Простелять, мов доріженьку до неба,
Під вікнами все квітами цвіло,
Для душ в молитві в них була потреба.
На роздоріжжях ставили хрести,
Щo мали в вірі роль дороговказу.
Щоб легше людям власний хрест нести,
А хто ішов, хрестився тут щоразу.
Вклякали люди біля їх підніж,
Свічки світили, молитви шептали,
Та на однім із тисяч роздоріж,
Де хрест упав, там корчму збудували.
Стояла нечисть ця серед села,
В ній па розлив горілку продавали.
Старі і молодь часто там пила,
А матерів всіх слізоньки вмивали.
Корчмар усіх на п'янку затягав,
Лив погарем ч квартою горілки.
А дехто в церкві часто не бував,
Бо йшов в корчму на гульки, чи до дівки.
А де є п'янка, там же є й гріхи.
За заповідь тут кожну забувають,
Там танці, співи, радість і сміхи.
Без мотовила душі гріх мотають.
Одної ночі сталась там різня:
Усіх людей порізали жорстоко.
І припинилась та страшна гульня.
Корчма, як смерть стояла одиноко
Зарізали й старого корчмаря,
А кров текла з корчми аж на дороги.
Здавалось так, що в крові вся земля.
Жаль смутком йшов в родини на пороги.
Один маленький хлопчик-сирота.
Що мав лиш тата, а не мав вже мами.
Прибіг й заплакав: "Мати Пресвята!
Це й тато мій лежить тут бездиханний!"
З жалю за татом аж синок пищить:
- О що мені нещасному робити?
Мов чує з неба: "Промине ця мить.
Молись, дитино, з Богом легше жити."
Була в селі і церква пресвята.
В ній ласки люди в Господа просили,
Хрести і баня церкви золота,
Неначе всім оновлювали сили.
Настала днина, плакало село.
За упокій порізаних молились...
Раптово все здригнулось, загуло,
За хвильку церква в пропасті впинилась.
Земля зступилась, наче та вода.
Став горб, де церква, а навкруг долина.
І зникли хрест і купол-красота.
Земля лишилась, як була, єдина.
За гріх який, про це ніхто не знав.
Чи спільно тут всі тяжко согрішили,
Чи хтось один вершини зла дістав
І прогнівив Святі Небесні сили.
Почув ридання хлопчик-сирота.
Якась тривога... В церкву йду молитись.
Прибіг ... та зникла церква пресвята,
Невже могла у пропасть провалитись?
Де церква ¬ яма, квіти і трава,
Здавалось хлопцю, як в раю зелена.
Застрягли в горлі всі його слова
Лиш вимовив він слово: "завалена!"
Лишився тільки від дзвіниці дах
І дзвін, що кликав людство до молитви.
¬А я ж то чув: "Дзелень, дзелень, ба-бах!"
Як вперся в землю, перестав дзвонити.
Де плач і стогін долинав здаля,
Що аж відчула горе вся Вселенна,
Де так ридала Матінка-Земля,
Й тепер те місце зветься "Завалена".
Нема вже церкви, що серед села,

В вінку садів цвітучих, наче з казки,
Серед краси, що навкруги цвіла,
З благословення Божого і ласки.
Криниць торкнувся погляд, журавля,
Корів, овець, веселих ластів'яток
Чудних лелек, що линуть до гнізда...
Лиш чувся голос пастушків-маляток
Сумна тополя тільки, мов стріла,
Верхівкою дивилася за хмари.
Гірка сльозинка із очей текла:
¬ Я не чекав такої злої кари!
Він став на горб, на місце церковці,
Йому в очах померкло, потемніло.
Згадав тут Службу Божу і пісні.
І серденько від розпачу зімліло.
Він впав, як мертвий, личком до землі,
Один самий, як перст, у всій окрузі.
Лише пташки, співучії малі
Були йому в тяжкому горі друзі.
Не знав він, скільки часу пролежав.
Піднявся-темінь чисто все вповила.
¬ О, Боже милий, - тихо він шептав, -
До цього тут причетна Божа сила!
Він ждав, що знов наступить світлий день,
Що він побачичъ роси, сонце ясне.
Молився, плакав і співав пісень
Про надприродне, Боже все, прекрасне.
Та день барився і не наставав.
В очах його ця вічна ніч тягнулась.
Тепло лише і холод відчував,
А зміна зору так і не відбулась.
Він свічку взяв з кишені, засвітив.
Та світла, все ж чомусь, він не побачив.
Сльозами рясно землю оросив,
Бо зрозумів, що він вже став незрячий.
Його пройняв і біль, і горе, й щем.
Сльоза на свічку, наче дощ, стікала.
Так день і піч, земля тут капищем
Від сліз, молитви, капин свічки стала.
Він відчував, що осінь настає,
Нічний вже холод часто ломить кості.
Був вдячний Богу тим, що він жиє,
Приймав терпляче болі всі, без злості.
Раз хлопець вчув слова і тупіт ніг.
Ці звуки наближалися потроху.
Настала тиша, навіть вітер стих,
Це три ангели йшли й молились Богу.
Почувся шурхіт від могутніх крил
І низка славних молитов чудесних,
Сліпцю це додало жалю і сил,
Та відвернуло від страждань тілесних.
А йшли це три ангелики святі,
Бо послані сліпцю на допомогу,
Були слова їх, наче золоті.
Молитвою встеляли всю дорогу.
Молився хлопець, слухав і радів:
- Я бачу серцем колір крил ангелів,
Як прислухався до пророчих слів,
То засинав, дрімав, чи просто мервів.
Враз білокрилий ангел запитав:
- Чому осліп маленький цей хлопчина?
- Він за гріхи всіх предків постраждав,
Спокутувати мусить гріх людина.
Сріблястокрилий ангел аж зітхнув:
- Він мусить бути темним аж три роки.
Рожевокрилий голос з неба вчув:
Не буде, бо Ісус рахує кроки!
А білокрилий ангел промовля:
- Я кожну ніч молюсь над сиротою.
Вже від молитви тут свята земля,
Тут сирота помітив хрест рукою.
Рожевокрилий ангелок сказав:
¬ Усіх сиріт Пречиста захищає,
Мене постійно Матінка Свята
Вночі і вдень до нього посилає.
Не забувай: хлопчина-сирота
Марії Діви він опіку має.
Вона вблагає Господа й Христа
Про те, що хлопець швидше зріти має.
Нема ж у нього хати, ні двора,
А вже зима, мороз не за горами,
Не сяде він, як інша дітвора,
І не зігріє рученьки до мами.
Сліпець від слів не плакав, а ридав:
- Для мене зір, то є найвища мрія.
Рожевокрилий ангел нагадав:
- Ці просьби вчула Матінка Марія.
За щирі сльози, Віру і Любов,
Вона Надію людям всім дарує.
Бере сиріт, убогих під покров,
Щедротами їх з милістю частує.
В ціні у Бога чесність, доброта,
Натхненна праця, лагідність, молитва.
Покора, добродушність, простота,
Гірка сльоза у каятті пролита.
Сріблястокрилий ангел зняв крило:
- У хлопця все є, що ще туг казати?
Почувся голос: "Що б з ним не було,
Хоч темний він, повинен працювати.
Хай йде туди, де хрест колись стояв.
Отой, що впав, а люди не підняли.
Старий корчмар до рук те місце взяв,
Де пияків усіх повирізали.
Тепер корчму з лиця землі знесли,
А місце те, в молитві освятили.
О, Боже милий, всім гріхи прости.
А сиротині дай уміння й сили.
На славу Божу, а не просто так,
Нехай капличку вирізьбить, збудує.
Це буде християнам добрий знак
І з цього місця Бог молитву вчує".
Хлопчина Бога в думці запитав:
- Та як збудую? Я як нічка темний!
А відповідь від ангела дістав:
- ¬Як спробуєш, не буде труд даремний.
Та чим збудую, звідки інструмент?
І дошку де дістану смерекову ?
І зору треба б хоч один процент,
Щоб ту капличку збудувать святкову.
Ангели кажуть: "В дниночку одну,
Дасть Бог різець, гостріший від сокири.
Різьбити будеш так, як в давнину
Майстри-діди і прадіди різьбили.
Хрести вмонтуєш із усіх сторін,
Робити треба все в молитві натще,
Тоді зазнаєш у здоров'ї змін.
Це завдання Господнє, а не наше.
Вставай. Ти маєш Господа покров,
Щоб сміло йшов, ні раз не спотикнувся.
Де кров лилась, опинишся там знов.
Та щоб в стражданні ти не похитнувся".
Сказавши це, всі вдарили крильми,
В небесну вись ангели полетіли,
А сирота обмився весь слізьми,
Надіями всі думи зарясніли.
Він йшов відважно, сів край роздоріж,
Де йде дорога "Галицький гостинець".
Пречиста Діво, ти мене потіш,
Щоб в щирій праці став я доброчинець.
Він очі вмив росою серед тьми,
А витер їх травою і квітками:
- Прости, Всевишній, гріх, що між людьми:
Прости всім предкам, татові і мамі.
Хлопчина бив поклони до землі
І обливав аж душу всю сльозами.
Враз кроки вчув: не діти йшли малі,
А хтось старий кульгавими ногами:
- Я був колись умілець. Я - різьбяр.
Мене ти, сиротино, не лякайся.
Я інструмент приніс тобі у дар:
Ось на, візьми, різьби і звеселяйся.
Бо сон приснився пречудний мені,
Що маєш ти капличку будувати.
З'явилась Мати Божа вдалині.
Різець тобі сказала передати.
Хлоп'ячу руку він, як тато, взяв.
І вклав різець в дитячу ще долоню:
- Даю тобі, щоб теж ти майстрував.
Роби, що знаєш. Я не забороню.
Сліпець до серця руку притиснув.
Припав до неї щирим поцілунком,
А дід, тим часом, глухо кашлянув,
Сказав:"Хай праця стапе порятунком".
- О, Господи, - страждалець наш шептав.
Забув на мить про те, що він незрячий.
Різець крупів в руках, мов оглядав.
Це подарунок цінний, він найкращий!
Він силу і уміння відчував.
В уяві бачив вже нову капличку.
- О, дай терпіння, - Господа благав,
Руками гладив квіти і травичку.
В уяві вже святиню майстрував,
Та тут почув дитячу щиру мову.
Це пастушки, котрих давно він знав,
Гонили пасти кізоньку й корову.
- У нас лишились листвочки, дошки.
Нові з акацій, як же їх палити?
Ми їх дамо для тебе залюбки,
Щоб міг лягти, щоб легше стало жити.
Ми хоч малі, та кожний в Бога рад,
За добру справу ласку заслужити.
- Дошки для мене - це великий скарб.
Із них святиню буду я робити.
Сліпець дошки обмацав на землі.
Подякував Всевишньому за ласки.
Хоч очі темні, рученьки малі,
Зроблю капличку гарну, наче з казки.
Різець він гладив, в пазуху ховав.
- Пошли па поміч Матінку Пречисту.
У рот не брав водички, пі роси.
Три дні не їв, хоч люди приносили,
- О, Боже, спричинися до краси,
Додай уміння, розуму і сили.
На день четвертий він різець узяв.
До неба звів свої осліплі очі.
Різцем узори густо накладав
Від досвітка, до темені, до ночі.
У час роботи сльози не лились,
А серце звеселялось молитвами.
Як за робочу рученьки взялись,
Аж заливались пташечки піснями.
Він ліктями дошки ті виміряв,
П'ять вправо й вліво, хай буде квадратний
Три лікті хлопець висоті віддав.
Щоб жертівник був Господу удатний.
Густесенько узори накладав.
Не знав у праці втоми ні мороки.
Кілочками хрести поприбивав:
- Благословіть, святителі-пророки!
Ховав усю свою робочу снасть,
Як кроки чув, що хтось іде до нього,
Бо тайно робиш, явно Бог віддасть,
В це вірив хлопець і тримався цього.
Скалічив руки, в серці ніс любов.
Не відчував неспокою ні муки.
Заграла в жилах молодеча кров.
Йому здавалось: чує неба звуки.
Майстерно купол, наче небо, звів.
Хрестом його велично прикрашає.
Робив терпляче, так, як Бог велів.
Душа в турботі, серденько співає.
Роботу завершивши, зрозумів:
Споруда вийшла гарна і святкова.
Як добре, що зробити я зумів,
Бо завтра свято - Пресвята Покрова
- Міцна капличка вийшла, наче дзвін,
Почув він мову знову трьох ангелів:
- Поглянь, капличку збудував вже він
І цим прославив Господа оселю.
Рожевокрилий ангел поспішав
Із-за дубів високих і крислатих,
Натхненно пісню на льоту співав:
"Задубрівці", село б це шанувати!
Його закрили велетні дуби,
Воно, здригнулось, та не провалилось.
Живи, народе, й Господа люби.
Щоб вам на полі і в садах родилось.
Щоб всіх Всевишній завжди пам'ятав,
Давав дари вам щедро і незрідка,
Щоб церкву знов народ побудував
В селі прекраснім, мов весняна квітка.
Щоб дав для людства здібності, талант.
Щоб тут зросли художники, поети.
Бо тільки Бог чеснот усіх гарант:
В його руках всі ласки й секрети.
Як білокрилий ангел долітав,
То Рожполя шуміли колосками.
Сліпий різьбяр уважно наслухав,
Як чергувалась тиша із піснями.
Сріблястокрилий шурхотить крилом.
З-за Красноставців лине, промовляє:
- Цей край багатий лікарським зелом, -
Спинився й каже: "Хлопець зріти має!"
Як линули ангели з трьох сторін.
Хлопчина впав на землю і молився,
В молитві ніби весь розтанув він.
Мов небозвід до нього прихилився.
Сліпець стиснув різець той у руці.
Слова пророчі слухав так уважно.
Сльоза текла гаряча по щоці,
Бо голос Неба чути дуже важно.
Як Україну ранок вповивав,
А сонце слало всім своє проміння,
Сліпець від Бога плачу діставав
За каяття, за працю, за терпіння:
Дуби побачив, сонце і поля,
Уся земля була, неначе квітка,
А до каплички линула здаля
Марія-Діва ніжна, як лебідка.
Над нею три ангелики святі.
Капличку й хлопцю зір благословляли.
Аж заливались співом солов'ї,
А пастухи корівок в поле гнали.
Прозрівший впав, вклонився до землі,
Подяку склав Ісусові й Пречистій.
Йому здавалось: ангел на крилі
Тримав його в тій миті урочистій.
Пригнали скот маленькі пастушки.
Йдуть до сліпця, а тут стоїть капличка.
Навколо неї промені, квітки.
Блистить і сяє перлами росичка.
Здивовані були всі пастушки,
Побачивши капличку і прозріння,
Та не впізнали вже свої дошки,
Бо в них багато вкладено терпіння.
До них прозрівший рученьки підняв.
Всіх обнімав їх, цілував і плакав.
Сльозами їх і місце очищав.
Зраділи діти: хлопець забалакав.
До них ішла Пречиста, як роса,
Вона була прекрасна, як лелія.
В її очах добро цвіло, краса,
Сліпець сказав: "Це Матінка Марія".
Хотів сказати: "Ось ті пастушки".
Пречиста каже: "Я їх добре знаю.
Бо помагали, принесли дошки,
Їх дар і труд я теж благословляю".
Ангелики торкнулись їх крилом,
Всміхнулась їм Пречистая Матуся:
- Ви всі ділились ласкою, добром,
За Вашу долю теж я помолюся
Давно-давно шаную пастушків.
Ще з днів, коли родила я Ісуса.
Ніхто щиріший бути не умів,
Тому до всіх вас серденьком горнуся.
Бо й син Ісус через віки пастух.
І має він незлічені отари.
Доносить людям через зір і слух,
Молитву, ласку, відвертає кари.
Благословенні будьте, пастушки,
За працю, щирість, за любов, терпіння,
Що першими впізнали ці стежки,
Що Бог людей приводить до прозріння!
Сліпий різьбяр капличку збудував.
Була ця праця щира не даремна.
Прозріння хлопець в Господа дістав,
Капличку люди називають "Темна".
Сюди несли прочани молитви,
Та першої каплички не застали.
Ангели в небо витвір той взяли.
А люди тут же більшу збудували.
На честь Господню тут як день так ніч
Горить вогонь на вічну Божу славу,
Щоб всі прозріли в Бозі, в тому річ,
Бо до прозріння людство йде помалу.
Усіх тут чує Матінка Свята,
Доносить Сину сльози і прохання.
І вчить нас йти до Господа-Христа
Крізь каяття, молитву і страждання.
О, Мати Божа, наша ти любов,
Ти берегиня, скарб добра й довіри,
Прислухайся до наших молитов,
Не допусти до серденька зневіри.
В капличку цю з довір'ям люди йдуть,
Бо Діва чиста добра всім, як мати.
Ангели в небо молитви несуть,
Щоб ласки всім у Господа благати.
- Благословляй нас у далеку путь.
І молодяток на житгя супруже.
Святе тут місце, Божа сила й суть
І помічна капличка в просьбах дуже.
Здоров'я, Боже, людям дай усім:
І немовляті й для всього роду.
Призупиняй шалені гради, грім.
Давай для людства сонячну погоду.
Господь любов'ю скріплює сім'ю,
Щасливе дасть народження дитини.
Як молишся в капличці, мов в Раю,
Здається місце тут не для людини.
Бог блудним душам очі просвітлить
І виведе на праведну дорогу,
Бо чиста Діва словом дорожить,
А просьби всі доносить Сину й Богу.
І лагідно благає так "Прости!
Синочку, зглянься на гіркенькі сльози.
Ти ж любиш всіх, гріхи їм відпусти
За молитви, за піст, за щирі просьби".
Вдовицю бідну Діва захистить,
Пошле їй поміч, силу і розраду,
А сиротину за маленьку мить
Потішить, стане за рідненьку маму.
В найбільшім горі кожному й усім
Розраду дасть і радості краплинку.
Пошле ангелів із усіх сторін,
Щоб позабути горе на хвилинку.
В піснях, сльозах, щиреньких молитвах,
Пречисту щиро Матінку благаєм:
- Зустрінь же нас, Царице, в небесах,
На тебе всю надію покладаєм.
Надія, Віра, Щирість і Любов
В очах Марії, серденьку святому.
Візьми нас, Мати, під Святий покров,
Зніми з душі тягар, життєву втому.
В капличку чоловіки йдуть, жінки,
У будний день і дниночку святкову.
Жінки Пречисту з щедрої руки
Хустками покривають на Покрову.
Прозрівший мовив: "Всіх я вас люблю
І буду вам у праці помагати.
Ходімо всі за горб, через ріллю,
Щоб дах дзвіниці хоч урятувати.
Перенесім на місце, де в красі,
Задумали вже церкву будувати.
Нехай той дзвін почують знову всі,
Щоб про минуле не позабувати".
Могутні чоловіки, як орли,
Взяли цей дах, як найсвятіші ноші.
Учотирьох, в молитві понесли.
Ця мить вартніша за великі гроші.
Чотири дах цей на платвах несуть.
Прозрівший, п'ятий, дзвонить на тривогу.
В Задубрівцях на горбику кладуть
І на колінах моляться всі Богу.
- О, Господи, нам благодать пошли,
Щоб нам нову святиню збудувати,
Щоб всі за гріх молитися могли,
Причастям душі з Господом єднати.
А де різьбяр? Подався у світи.
Вже не сліпець, умілець і прозрівший,
Йому вдалося духом підрости,
Він працею й молитвою утішний.
Різьбив в церквах престоли і хрести.
Його любили всі, не тільки друзі.
А він любив молитву і пости.
Став знаменитим різьбярем в окрузі,
І де б не був він, у яких місцях,
Де він різьбив, там люди прозрівали,
Там прославляли Господа в піснях,
До ближнього добрішими ставали.
Людей виводив на прозріння шлях.
А той різець невидиму мав силу.
Лишав сліди у душах і серцях.
Робив людину добродушну, милу.
Він все живе й мурашку поважав.
Усе встигав повсюди і у всьому.
Не лінувався, щиро помагав,
Як бачив, що комашка має втому.
У всіх краях цей праведник різьбив
На славу Трійці Пресвятій єдиній.
Мені у думці промайнула мить:
Різьбярство - дар страждальній Україні.
В Печерській Лаврі в Києві різьбив,
Поліссі, Закарпатті, на Подолі.
В молитві й праці Господа любив,
Благав в молитві Україні долі.
В Гуцульщні різьбив, Галичині,
В Почаєві, Покутті, Буковині.
У Зарваниці і Рогатині,
У Гошеві, Середньому, Долині.
У Коломиї, Снятині різьбив,
Бував напевно і в Єрусалимі.
Своїм умінням Господу годив,
Щоб люди в вірі всі були єдині.
Різьбив в Свободі церкву й монастир.
Далеко це, за Курськом, у Росії.
Прозрівши сам, він ніс у душі мир
Подяку Богу й Матінці Марії.
Через століття і через роки,
Напевно, ці узори збереглися.
У праці й вірі можна підрости,
Не віриш, йди шукай і сам дивися.
Хоч скрізь каплички є у всій красі,
Та до живого Господа горніться.
Моліться щиро в каятті, сльозі,
У Вірі і Любові укріпіться.
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Про "темну" каплицю та прп. Іова Почаївського
  • “ТЕМНА” ЗАСЯЯЛА СВІТЛОМ РАДОСТІ І ДОБРА
  • Чому необхідно відвідувати храм Божий?
  • Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче!
  • Головний закон перебування в живому спілкуванні з Церквою, а через неї і з ...


  • Календар
    «    Сентябрь 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     

    Найцікавіші новини

    Теги
    Новини партнерів
    Головна сторінка | Реєстрація | Добавити новину | Нове на сайті | Статистика | Підтримка |
     
    Галицький гостинець © 2012. Каплиця ікони "Почаївської Божої матері" УПЦ КП