DataLife Engine > Статті > На захист православного мислення та способу життя

На захист православного мислення та способу життя


15-07-2015, 14:59. Разместил: свящ. Павло Захарук
Сьогодення пристосовує людину до життя різнонаправленного та багатостороннього через досягнення науково-технічного прогресу, винаходи сучасності та здобутки глобалізації. Цей плюралізм та багатовекторність життя відображається і в духовному житті людини. Люди живуть і вільно мислять але не помічають, як їхнє вільне мислення заполоняє мода, суспільні стереотипи, громадська думка, кар’єра, побут сучасного життя та все інше, без чого сучасна людина не бачить свого життя. Проте, це не є свобода волі, свобода мислення, свобода вибору, а навпаки духовна неволя. Сучасність зі всіма її звабами (благополуччями побуту) диктує людині, як вона повинна жити, мислити, щоб насититись усіх видів земного блаженства сучасності. Якщо, хтось скаже, що все вище сказане є неправдою, той напевно, злукавить. Людина, котра досягає всіх цих благ суспільства таких, як: статус, багатство, розкіш, сила, влада та ін.;починає думати, що вона стає досконалою, але це ж знову таки не досконалість, а лише залежність. Досконала, насправді, та людина котра може без цього всього обійтися. Суспільство вражене багатьма пороками, такими як: алкоголізм, наркоманія, азартні ігри, блуд, нецензурна лексика, ненависть один до одного та інші; що на фоні соціального блага, змагання за «місце під сонцем» показує не досконалість людського мислення.
Спілкуючись з різними людьми можна і почути різні думки та погляди на світ, життя, віру, благочестя. Кожна людина має свою «істину», і як диктує суспільство,– кожна думка має право на існування,– але чи правильне і таке твердження?! Коли людина називає себе православним християнином чи має вона право мати думки, котрі суперечать догматам як істинам віри? Коли погляди людини, її вчинки та ідеї, котрі вона пропагує є виконанням лише тих частин православного вчення, які цій людині до вподоби, то чи є ця людина православним християнином? Через такі часткові виконання правд віри та їх спотворення у суспільстві починають побутувати нові вірування основані на ходінні до церкви, слуханні проповідей священиків, участі в таїнствах та обрядах Церкви, як сакральних чи то «помічних», як їх називають в народі. Але ці всі «глибоковіруючі» люди викривлюють вчення Церкви як, хто хоче, думаючи, що через виконання видимого вони мають абсолютне право тлумачити Боже Слово на свій лад. Такого права не має ніхто з людей, навіть апостоли не мали цього права. Згадаймо, що коли виникли перші суперечки щодо прийняття християн з язичників, то це питання було вирішене соборно, через Апостольський собор.
У Католицькій церкві всі християни поділяються на два види: практикуючі – це ті, що дотримуються правд віри, заповідей, закону Христового, ходять до храму більше ніж один раз на рік; та не практикуючі – це ті, що отримали від Церкви Таїнство Хрещення, але у житті церкви участі не беруть, до храму приходять раз в рік, щоб посвятити паску.
В Православній Церкві такого поділу немає, але є християни і не християни. Християнин – це високе звання, і щоб ним освятитися, слід бути подібним Христу. Під поняттям «православний християнин» розуміється також і відданість вченню Православної Церкви (Православний – правдиво славлячий).
Я в своєму житті зустрічав багато людей, які говорять, що православний спосіб життя є рабським, і їм він не підходить. І справді, православний християнин, називає себе рабом Божим, і живе у рабстві у того Пана (Господа), котрий дав людині владу над всім світом, що і для людини був сотвореним.
Церква пропонує людині відвічну істину – істину життя. Людина повинна зуміти підкорити свою бурхливу волю, що проявляється у вільному виборі дій; підкорити Божій волі, бо підкорившись Богові, ми віддаємо справу нашого спасіння безпосередньо у Його всесильні руки, і тоді вже не ми самі спасаємось, а справді Бог нас спасає.

Вернуться назад